Гамарджоба генацвале або як закохатись в Грузію за 13 днів?

Відвідини Грузії стали не простим вибором для мандрів, а втіленням в реальність маленької мрії. Такої простої і, разом з тим, очікуваної. Відчуття, яке переслідувало (особисто мене) в Грузії весь час і поїхало зі мною додому – заздрість. Заздрю грузинам через те, що вони настільки люблять місце, де народились і живуть. Умови життя в них (мені так здається) не кращі, ніж в нас. Але за всю подорож ми не зустріли жодної людини, яка б нарікала на що-небудь. Тут люди замість того, щоб сваритись між собою, один одному допомагають. Допомагають і своїм, і чужим.

Тут в будь-якому кафе чи іншому місці ми почували себе, як вдома (а може, й у бабусі).

Затишний ресторанчик у Тбілісі (напевно, із найсмачнішими хінкалями). Шкода, що не записали назви.

Вас обов’язково спитають, чи ви холодні-голодні, чи маєте, де спати. Відчувати таку турботу завжди приємно.

Очі дивляться, а серце тішиться

Природа Грузії мало чим поступається тому, що ми бачили в Норвегії, Словаччині чи ще десь.

Відвідини міст хоч і не були основними цілями в поїздці, але побували в Тбілісі (сюди був літак), Кутаїсі і Батумі.

Тбілісі

Тбілісі більше сподобалось вночі. Велика кількість вогників і місто огортає особливий настрій.

Тбілісі. Місто. Виглад на гору

Можна піднятись і подивитись місто згори.

Вид на центр Тбілісі

Селище Гергеті і дорога до Троїцького храму

Першим пунктом у списку місць, без відвідин яких ми б додому не вертались, – церква Гергеті (Троїцький храм). Дивлячись в неті на картинки важко було повірити, що колись ми там таки побуваємо. Розташована церква на висоті 2170 метрів, підніматись до неї із села Гергеті досить просто. За храмом видніється могутній Казбек (5033 м). Якщо хмари розійдуться і покажуть всю велич цієї гори, то можете вважати себе щасливцем. Біля самого ж храму дуже спокійно, хоч і туристів тут не мало.

Зелена гора, гирлянди, туман

Початок шляху теж досить мальовничий.

Віслюк дивиться в камеру

Знайшли собі нового друга (то про ослика, а не чоловіка на коні).

2 людини біля церкви Гергетті

Ось і вона…

Ґерґетська церква

Троїцька церква в Ґерґе́ті розташована на висоті 2170 м біля підніжжя Казбека вздовж Воєнно-Грузинської дороги в грузинському селі Ґерґеті

Уплісцихе — пам’ятник грузинської культури

Дуже сподобалось нам і Уплісцихе. Скельне місто, яке було засноване в другому столітті до н.е. Вхід на територію коштує 5 ларі. Літом працює каса до сьомої години (до того часу треба зайти, а виходиш, коли хочеш). Ми потрапили сюди ввечері, коли накрапав дощ, а всі туристи вже пороз’їжджались, тому прогулянка була ідеальною. Місць для намету і тут достатньо (поза територією).

Каньйон Мартвілі

Довго думали, чи їхати до Мартвільського каньйону. Місце гарне, але. Переправа по каньйону коштує 10 ларі, вхід на територію ще 5 ларі. Вода тут не такого кольору, як на фото, хоч і гарного. В цілому місце миле, але як планувати зовсім бюджетну подорож, то можна і пропустити.

Шхара – найбільша гора, яку поки що доводилось бачити вживу

Один із краєвидів, який надовго залишиться перед очима – вид з намету на найвищу гору Грузії – Шхару (5 193 метри). Здається, що ця гора впирається в небо. При тому ще декілька годин назад в Тбілісі температура повітря була поза 30 градусів, а там ти дивишся і бачиш на вершинах сніг, відчуваєш прохолоду. Тут нам вдалось побачити зоряне небо на фоні височезної гори (як оце на картинках в інтернеті). І воно було настільки гарним, що навіть фотографувати не хотілось.

Гора Шхара. Найвища точка Грузії
Шха́ра — гірська вершина в центральній частині головного Кавказького хребта. Найвища точка Грузії.

Ушгулі – місце із надзвичайною атмосферою

Щоб побувати в цьому місці ми їхали в село Ушгулі, яке вважається найбільшим високогірним постійним поселенням в Європі (2200 м). Висота цього поселення в різних джерелах різна, але на враження це не впливає. Ця територія занесена в Список світової спадщини ЮНЕСКО. Прогулянки тут – як перенесення в якийсь інший світ. Зруйновані талими водами будівлі, надзвичайно симпатичні дітки, величезні собаки, коні, які гуляють і вночі. От в таких місцях ми ще точно не були.

Побачити в серпні льодовик – чого б і ні?

Біля гори розташований льодовик (на висоті, як наша Говерла). І коли ти підходиш до того льодовика, то нічого надзвичайного не бачиш. Але коли починаєш на нього підніматись і бачиш брили льоду під ногами, чуєш, як падає каміння, як стікає тала вода, то маленька пригода набуває вже іншого характеру.

Прийшов час для Батумі і для моря

В Батумі є багато цікавих сучасних будівель. Найбільше сподобалась скульптура кохання Алі і Ніно. В неті про неї багато написано, бо відоме місце. Статуї рухаються назустріч один до одного на фоні гір, хіба може бути щось романтичніше?

Захід сонечка в Батумі

Досить атмосферним мені здалось і Кутаїсі (хоч багато хто пише, що нічого особливого там немає). Тут не так багато туристів, затишні вулички і спокій в повітрі.

В якому місці ви б не опинились, співи, танці (танці грузинів у їх національному вбранні – неповторне видовище) і веселощі вам забезпечені.

Технічні питання

Гроші

Під кінець подорожі ми таки визначились з тим, що знімати ларі з картки Приватбанку чи розраховуватись карткою було таки вигідніше, ніж будь-які інші маніпуляції. В Приваті курс 1 ларі – 10,7 грн.

Дороги

Кожен водій в Грузії – Шумахер (м’яко кажучи). Тому вже з першої маршрутки ми почали використовувати паски безпеки (кожен раз, без нагадувань шофера). Їздити тут надзвичайно цікаво і не тільки через краєвиди. Не так часто побачиш, як сімейство свиней переходить дорогу або утворюється корок через те, що корова вирішила стати посередині дороги.

Проїзд в маршрутках коштує мало. Наприклад, з Кутаїсі в Батумі можна заїхати за 10 ларі.

Про автостоп в Грузії пишуть дуже багато. І всі пишуть, шо крутий. Перевірено – так і є. Один чоловік провіз нас в одну сторону зайвих 70 км. Довіз нас до Местії, а це окрім зайвої досить великої відстані дорога серпантином в гірській місцевості. Показав він нам і отаку платину:

Смішно і приємно було, коли ми ще не вийшли з однієї машини, а вже друга зупинилась і люди питали, куди нам далі треба їхати.

Прокатались ми в результаті за таким маршрутом.

Карта із маршрутом по Грузії

Їжа

Окрім сухих борщів від «Харчі» (про які просто не можна забути) наш раціон на ці дні складався із наступних блюд:

  • Хінкалі (0,7 ларі).
  • Кубдарі (7 ларі).
  • Хачапурі імеретський (6 ларі – в кафе, від 2,5-3 ларі – в пекарнях).
  • Хачапурі по-аджарськи (здається, від 7 ларі).
  • Одним Хачапурі чи Кубдарі добряче перекусити можна і двом.

Сподобалось також і Оджахурі (картопля, м’ясо і особливий часниковий соус). Ну і як же побувати в Грузії і не спробувати їхнього шашлика? А, ніяк! Так і не спробували лимонад. Хоча казали, шо добрий. Водичка їх Боржомі – досить дешева. 1 літрова пляшка 1,2 ларі.


Дешеві фрукти можна знайти навіть в Батумі, на центральному ринку Парехі, який нічим не поступається Хмельницькому базару 🙂 (там є і продукти і одяг). Персики по 1,5 ларі / кілограм, банани – від 1 ларі/кг. Виноград – від 2,5. Тут нам подарували диню і пакетик винограду. Як на мене, то чудовий подарунок.

Диня, виноград, персики в Грузії.

Їхня Чурчхелла нам не пішла. Смачна була лиш в одному ресторані в Местії (розташований на центральній площі, тому пропустити його важко). Зі спеціями будьте обережні і купуйте їх краще в останній день. Інакше своїми ароматами (а запах передається на все, що мало з ними контакт) можуть трохи відбити бажання їх споживати. А взагалі, сванська сіль і суха аджика – кльові речі. Якщо любите кисленьке, то соус Ткемалі теж вам сподобається (смак досить специфічний).

Ночівля

Палатку можна ставити, певно, всюди, де душа забажає. Якщо подорож тривала, то можна шукати і гостьові будинки. Так в Местії є гестхауси і по 20 ларі/людину (а це туристичне містечко).

Без ложки дьогтю не обійтись

Не сподобалось, що грузини викидають сміття просто на вулиці. Може в нас і не найчистіше, але не доводилось бачити, щоб чоловік покурив і викинув пачку з-під цигарок у вікно (або обгортинки з морозива чи ще щось таке).

Між гостинністю і залицяннями у багатьох грузинів грань тонка. Тому, дівчата, краще їхати з надійним товаришем (заодно і перевірите, чи є він надійним). Більше недоліків не знайшла та і шукати не хочеться. Бо Грузія – країна, любов до якої зароджується з перших хвилин знайомства. Місце, яке асоціюється із святом, гостинністю, затишком. І повернувшись додому тілесно, там ти все одно залишаєш частинку душі і плекаєш надії, що повернешся туди ще не один раз.